хороше питання.
зібралася абсолютно повна зала, квитків у касі не було взагалі уже в п'ятницю.
АЛЕ під час антракту десь чоловік до 35-40 (точно сказати не можу) таки пішли геть.
ще учора увечері в мережі читав відгук однієї з глядачок, яка пішла геть — вона оцінює чисельність таких осіб у 30% (перебільшує як на мене)
сьогодні виступає Вінницький (переможець минулого року у «краща вистава»); десь вночі напишу чи багато було таких, шо забажали подивитися. може і фотку якусь покажу.
то не так просто як здається, не зовсім так:))) але кілька інтерпритацій напрошуються самі собою; вони можуть стосуватися як особистого життя — так і професійного, чи будь-якої іншої сфери.
це цілком закономірно, і приводу для суму жодного — бо нічого там аж такого файного немає; і більшості його користувачів його також не треба — але вони там бо «всі» там.
я почав актисно користуватися твіттером десь через рік (якшо не більше) після створення там акаунта. і то, користуватися почав не через веб-морду, а через клієнтську програму.
"… У цілому лос-анджелеські поштарі, як і харківські просвітяни, згідно зі стронґовським, спілкуються надзвичайно вишукано. Їм переважно не сумно, а журно, не хочеться, а багнеться, вони не ходять, а простують, не скучають, а тужать, роблять щось не навпаки, а навспак, не запитують одне в одного «ти куди?», а лише «куди шлях тримаєш?» (с. 31), не розуміють, а дають тямки (с. 25), кидаються не кавалком бруду, а плахою брудоти (с. 100) тощо. При всій своїй куртуазності вони досить недбало ставляться до роботи, хоча один зі старших працівників і попереджує Чінаскі, що «колись це тебе схопить, схопить тебе просто сюди!» («до тебя дойдет»). Утім, із персонажем цього не трапляється навіть коли він отримує «геть прийнятний» («не очень плохой») маршрут. Образ Чінаскі автор протиставляє образові старанного працівника Джи Джи, котрий згорів на роботі, «а ще виявився певною мірою кавалком лайна» (с. 52).
І, безумовно, вони не трахаються чи боронь Боже чогось гіршого, а лише шпокаються, файдоляться, злигаються та ходять гопки (іноді навіть із будь-чим, що має прутень). Певна річ, не можна й думати про те, щоб такі багаті на смислові обертони вирази можна було замінити короткими російськими… Як і прекрасні словесні іграшки «щоб тобі булька з носа вискочила», «бодай би жаба ногу відчавила», «сто чортів мені в бебехи», «як серпом по барабольках», «куку на муню» і навіть «триста чортів у дупу тій герані!».
..."
ні. тому, шо «модно» — ніхто в депутати місцевих рад не йде.
йдуть тому, шо це дійсно вигідно; з тієї самої економічної точки зору.
а ще — тому шо заставляють іти.
в будь-якому разі, серед тих причин «відстоювати інтереси громади» годі й шукати.
власний інтерес, або чийсь інтерес — але точно не громади.
зібралася абсолютно повна зала, квитків у касі не було взагалі уже в п'ятницю.
АЛЕ під час антракту десь чоловік до 35-40 (точно сказати не можу) таки пішли геть.
ще учора увечері в мережі читав відгук однієї з глядачок, яка пішла геть — вона оцінює чисельність таких осіб у 30% (перебільшує як на мене)
але ЦЕЙ ФЕСТИВАЛЬ варто посунути до самого початку списку пріорітетів.
репортаж про цей і наступні фестивальні дні тут
має ж залишитися якась загадковість?:)
читав колись багато років тому. тоді вроді видалась цікавою.
якби знав тебе особисто досить добре і не публічно — то обовязково вставив би невеличкого коментаря з приводу сну:)))))
четвертий з кінця!
дійсно:)
клас, дякую усім хто десь там плюсика поставив:)))))))
– Коли мишей боїшся,
На воротях повісся,
Ізгинь, пропади,
А до мене не ходи!
Цур тобі, пек!
гарна пісня:)
австралійський мені найбільше сподобався:)
я почав актисно користуватися твіттером десь через рік (якшо не більше) після створення там акаунта. і то, користуватися почав не через веб-морду, а через клієнтську програму.
за політику коментування висловлюю ріспект.
"… У цілому лос-анджелеські поштарі, як і харківські просвітяни, згідно зі стронґовським, спілкуються надзвичайно вишукано. Їм переважно не сумно, а журно, не хочеться, а багнеться, вони не ходять, а простують, не скучають, а тужать, роблять щось не навпаки, а навспак, не запитують одне в одного «ти куди?», а лише «куди шлях тримаєш?» (с. 31), не розуміють, а дають тямки (с. 25), кидаються не кавалком бруду, а плахою брудоти (с. 100) тощо. При всій своїй куртуазності вони досить недбало ставляться до роботи, хоча один зі старших працівників і попереджує Чінаскі, що «колись це тебе схопить, схопить тебе просто сюди!» («до тебя дойдет»). Утім, із персонажем цього не трапляється навіть коли він отримує «геть прийнятний» («не очень плохой») маршрут. Образ Чінаскі автор протиставляє образові старанного працівника Джи Джи, котрий згорів на роботі, «а ще виявився певною мірою кавалком лайна» (с. 52).
І, безумовно, вони не трахаються чи боронь Боже чогось гіршого, а лише шпокаються, файдоляться, злигаються та ходять гопки (іноді навіть із будь-чим, що має прутень). Певна річ, не можна й думати про те, щоб такі багаті на смислові обертони вирази можна було замінити короткими російськими… Як і прекрасні словесні іграшки «щоб тобі булька з носа вискочила», «бодай би жаба ногу відчавила», «сто чортів мені в бебехи», «як серпом по барабольках», «куку на муню» і навіть «триста чортів у дупу тій герані!».
..."
йдуть тому, шо це дійсно вигідно; з тієї самої економічної точки зору.
а ще — тому шо заставляють іти.
в будь-якому разі, серед тих причин «відстоювати інтереси громади» годі й шукати.
власний інтерес, або чийсь інтерес — але точно не громади.