Інформаційний ресурс нового формату
Думаю, запит на новий інформаційний формат уже назрів; проникнення інтернету неухильно зростає (хоч по інерції навіть я сам завжди апелюю до «відсталості» регіону в цьому плані як причини неможливості реалізувати ті чи інші проекти), інформаційна грамотність (набута виключно через емпіричний досвід) також.
будь-який з існуючих ресурсів «переробити» в принципі можна; але для цього його мало навіть «разрушить до основанья» — бо «основанье» теж треба рушити і робити усе одно з повного нуля.
який він має бути, шо має містити, як виглядати, з ким інтегруватися а з ким ні — шо окрема тема, шо очевидно й так; головне хочу сказати інше: де-де, а у цьому випадку не можна «зробити, а там вже вирішити шо і як робити з ним далі».
концепція — от шо має бути задовго до початку будь-яких робіт; в розрізі місії, цілей, завдань, виконавців, термінів, ресурсів і всього іншого; інакше вийде «як завжди».
більше тижня тому надіслав на особисте прохання Галині варіанти розробки інформаційного ресурсу виходячи з витрат і кількості залучених людей — безкоштовний, дешевий і повноцінний; за саму концепцію не йшлося, бо вона сильно залежить від цього — вона теж ясна як білий день.
але саме ТУТ і зараз я говорю про ще новіший формат, формат — де наріжним каменем стає джерело фінансування. наскільки б не були прогресивні, відкриті, демократичні і взагалі чудові люди і структури, які фінансують інформаційний ресурс — він усе одно робиться у різній (значній чи не дуже — але все ж) мірі не для кінцевого одержувача інформації, а саме для них (хто платить — той і замовляє музику).
новий формат не може передбачати нічого іншого як два варіанти (можуть комбінуватися):
1. одержувач інформації платить за контент. або платна підписка на все, або безкоштовні анонси а продовження за символічну суму, або деякі матеріали у вільному доступі — а деякі у платній версії; із моделями платного контенту зараз активно експериментує увесь прогресивний світ, і відповіді як краще нема ні в кого (може, й не буде ніколи).
2. для одержувача інформації контент безкоштовний, але він бачить перед собою і рекламу (В ЖОДНОМУ РАЗІ НЕ ПРИХОВАНУ, а тільки явну, і тільки у вигляді банерів — а не проплачених публікацій чи прес-релізів тощо). тут одержувач має повний безкоштовний доступ, але бачить також і рекламу. як варіант — безкоштовна версія з рекламою, платна — без (таке вже також практикується).
чи можливий зараз такий повноцінний формат у нас — можливо, але дуже ризиковано; і початкові вкладення учасників проекту мають бути досить істотніми (якщо засновників, наприклад, п'ять, і усі готові перші півроку працювати абсолютно без жодної віддачі — на старті кожен має внести хоча б по 10тис.грн.); плюс — жодних гарантій успіху. і працювати день і ніч. теоретично це можливо, але я не бачу у нас стількох «опенмайндед» осіб (які, до того ж, володіли б й іншими необхідними характеристиками).
варіант, який (можливо) втілюватиме (якщо ухвалить відповідне рішення) нова організація Галини — рівно як і за кошти будь-якого іншого (інших) інвесторів — мабуть, найоптимальніший. првада, у цій сфері, думаю, або діяти уже зараз — або хтось перехопить і зробить те саме раніше.
варіант «оптимальний» — маю на увазі не такий, шо принесе купу грошей; а такий — шо максимально мінімізує втрати. а ту частину витрат, яка не покривається + сума бажаного прибутку — оце і є попередня розрахункова вартість "інших" вигод, які має приносити ресурс організаторам (політичний вплив, проплачений контент, інші дивіденди тощо).
хто, може, не знає — але жоден в країні новинний інформаційний мережевий ресурс не здатен себе утримувати якщо працюватиме чесно, прозоро і з дотриманням усіх гучних слів журналістських стандартів. це однозначно утримання («дах» — політико-бізнесових структур або навіть окремих осіб, часто підставних) з тим, щоб виконувати якісь корисні функції для інвестора. або це формат, коли активісти працюють над таким проектом «у вільний від основної роботи» час. є ще один варіант — ґрантожерство; але це не так просто, для нашого краю відкидаю його абсолютно. ґрант можна залучити буде під щось подібне після як мінімум року успішної роботи — і то, це не феншуйно.
жодних рожевих окулярів, ситуація як є — досить складна, але, принаймні, зрозуміла.
і навіть попри усі складнощі, господарську (на перший погляд) збитковість тощо — ця ніша на інформаційному ринку області буде незайнятою, гадаю, ще максимум півроку-рік.
і модель фінансування буде саме такою — інвестор (він же замовник), безпосередній організатор, деякі підрядчики, постійна команда і різні типи контенту (швидкий і повільний; справжній швидкий і справжній повільний — а не «помірно» швидкий та «повільний» як сума кількох швидких).
за умови правильного втілення правильної стратегії правильними шляхами, такі інвестиції (вкладені, певна річ, не бездумно) дуже швидко почнуть приносити дивіденди.
будь-який з існуючих ресурсів «переробити» в принципі можна; але для цього його мало навіть «разрушить до основанья» — бо «основанье» теж треба рушити і робити усе одно з повного нуля.
який він має бути, шо має містити, як виглядати, з ким інтегруватися а з ким ні — шо окрема тема, шо очевидно й так; головне хочу сказати інше: де-де, а у цьому випадку не можна «зробити, а там вже вирішити шо і як робити з ним далі».
концепція — от шо має бути задовго до початку будь-яких робіт; в розрізі місії, цілей, завдань, виконавців, термінів, ресурсів і всього іншого; інакше вийде «як завжди».
більше тижня тому надіслав на особисте прохання Галині варіанти розробки інформаційного ресурсу виходячи з витрат і кількості залучених людей — безкоштовний, дешевий і повноцінний; за саму концепцію не йшлося, бо вона сильно залежить від цього — вона теж ясна як білий день.
але саме ТУТ і зараз я говорю про ще новіший формат, формат — де наріжним каменем стає джерело фінансування. наскільки б не були прогресивні, відкриті, демократичні і взагалі чудові люди і структури, які фінансують інформаційний ресурс — він усе одно робиться у різній (значній чи не дуже — але все ж) мірі не для кінцевого одержувача інформації, а саме для них (хто платить — той і замовляє музику).
новий формат не може передбачати нічого іншого як два варіанти (можуть комбінуватися):
1. одержувач інформації платить за контент. або платна підписка на все, або безкоштовні анонси а продовження за символічну суму, або деякі матеріали у вільному доступі — а деякі у платній версії; із моделями платного контенту зараз активно експериментує увесь прогресивний світ, і відповіді як краще нема ні в кого (може, й не буде ніколи).
2. для одержувача інформації контент безкоштовний, але він бачить перед собою і рекламу (В ЖОДНОМУ РАЗІ НЕ ПРИХОВАНУ, а тільки явну, і тільки у вигляді банерів — а не проплачених публікацій чи прес-релізів тощо). тут одержувач має повний безкоштовний доступ, але бачить також і рекламу. як варіант — безкоштовна версія з рекламою, платна — без (таке вже також практикується).
чи можливий зараз такий повноцінний формат у нас — можливо, але дуже ризиковано; і початкові вкладення учасників проекту мають бути досить істотніми (якщо засновників, наприклад, п'ять, і усі готові перші півроку працювати абсолютно без жодної віддачі — на старті кожен має внести хоча б по 10тис.грн.); плюс — жодних гарантій успіху. і працювати день і ніч. теоретично це можливо, але я не бачу у нас стількох «опенмайндед» осіб (які, до того ж, володіли б й іншими необхідними характеристиками).
варіант, який (можливо) втілюватиме (якщо ухвалить відповідне рішення) нова організація Галини — рівно як і за кошти будь-якого іншого (інших) інвесторів — мабуть, найоптимальніший. првада, у цій сфері, думаю, або діяти уже зараз — або хтось перехопить і зробить те саме раніше.
варіант «оптимальний» — маю на увазі не такий, шо принесе купу грошей; а такий — шо максимально мінімізує втрати. а ту частину витрат, яка не покривається + сума бажаного прибутку — оце і є попередня розрахункова вартість "інших" вигод, які має приносити ресурс організаторам (політичний вплив, проплачений контент, інші дивіденди тощо).
хто, може, не знає — але жоден в країні новинний інформаційний мережевий ресурс не здатен себе утримувати якщо працюватиме чесно, прозоро і з дотриманням усіх гучних слів журналістських стандартів. це однозначно утримання («дах» — політико-бізнесових структур або навіть окремих осіб, часто підставних) з тим, щоб виконувати якісь корисні функції для інвестора. або це формат, коли активісти працюють над таким проектом «у вільний від основної роботи» час. є ще один варіант — ґрантожерство; але це не так просто, для нашого краю відкидаю його абсолютно. ґрант можна залучити буде під щось подібне після як мінімум року успішної роботи — і то, це не феншуйно.
жодних рожевих окулярів, ситуація як є — досить складна, але, принаймні, зрозуміла.
і навіть попри усі складнощі, господарську (на перший погляд) збитковість тощо — ця ніша на інформаційному ринку області буде незайнятою, гадаю, ще максимум півроку-рік.
і модель фінансування буде саме такою — інвестор (він же замовник), безпосередній організатор, деякі підрядчики, постійна команда і різні типи контенту (швидкий і повільний; справжній швидкий і справжній повільний — а не «помірно» швидкий та «повільний» як сума кількох швидких).
за умови правильного втілення правильної стратегії правильними шляхами, такі інвестиції (вкладені, певна річ, не бездумно) дуже швидко почнуть приносити дивіденди.
12 коментарів
я зараз підняв цю тему і стверджую, шо запит уже є; через це активно почнуться розмови через півроку-рік; але коли це стане очевидно усім — цінність цієї очевидності впаде до нуля.
у тебе в коменті судження інші, а висновки такі ж як у мене; це як так?)
мій прогноз наразі такий: подібний ресурс з’явиться, через півроку-рік; проект буде інвестиційним.
скоріш за усе, інвестиції прийдуть ззовні, як і організатори.
тобто прийде «дядя», вкладе гроші і організує; місцеві ж так далі й думатимуть шо це безперспективно і шо читач у нас виключно тупий.
але суть не в тому;
зовсім інші акценти я робив, і зовсім інші по суті речі зачіпав — а не ті, які обговорюються.
я не знаю чому; може, я неправильно висловлюю свої думки — але обговорення поки шо здається мені таки офтопом.
я хочу поговорити про нові формати — а не про старі забиті районні траблі.
мабуть, це складно тут.
неможливо написати про шось у чому інші тут не розбираються значно краще за тебе
А так звісно ідея цікава, хоча і не нова. Хотілося б почути більше конкретики, в чому відмінності формату? Тільки в якості публікацій, чи і в якісь унікальній формі подання?
П.С.
Не сваріться, а краще конкретніше покажіть медіаплан, давайте будемо «сваритися» коментуючи та обговорюючи щось конкретне.
Інтернет занадто швидко увійшов до нашого медіа-життя. Тому виникає питання, що має із нього вийти?
На думку дослідника ЗМІ Філіпа Майєра, це будуть традиційні газети. Він так і назвав свою книгу «Зникнення газет».
Більшість дослідників меді-ландшафту погоджуються з тим, що нові види ЗМІ, Web 2.0, Podcasts, новини з мобільного телефону та сучасні можливості постійно перебувати в мережі через мобільний зв'язок та через систему WiFi ставлять видавців та редакторів класичних газет перед багатьма питаннями та новими викликами.
Утім, не всі згодні з тим, що у 2043 році традиційні газети зникнуть у країнах першого світу (саме цей рік пророкує дослідник для «смерті газети»).
Звісно, ознаки криз газет відомі: інтерес читачів згасає, наклади газет знижуються, прибуток від реклами зменшується.
Україна – провінційна країна глобального села, тому нашу завтрашню реальність потрібно видивлятися в сьогоднішній американській.
2010 став переломним на ринку реклами США, адже «нет-газети» зібрали 25,8 мільярдів доларів (більша частина грошей осідає не у виробників контенту, а у пошукових систем), а старі газети – 22,8.
За підрахунками Газетярської асоціації США протягом 1990-2004 років кількість людей працюючих в друкованих газетах Сполучених Штатів зменшилась на 18%. І це в епоху інформаційного суспільства, коли в газетах працюють в основному білі комірці, випещені третім сектором.
Більш того, як з’ясувала компанія Pew Research Center у ході свого щорічного дослідження «State of the Media», 46% американців читають новини в Інтернеті як мінімум тричі на тиждень, тоді як газети (в тому числі їх онлайн-версії) лише 40%.
Отже, криза газет у США безсумнівна.
Український ринок друкованих ЗМІ з невеликим запізненням також підтримує світові тенденції. Якщо звернути увагу на тиражі, побачимо, що у 1990 тираж становив 25 мільйонів примірників, у 1995 – 21, у 2000 – 48, у 2006 – 90, у 2009 – 55.
Починаючи з 2006 року йде стабільне падіння тиражів друкованих газет, що важко пояснити лише одним негативним впливом глобальної економічної кризи (це все при умові довіри до даних Держкомстату).
Звісно, Інтернет-газети мають переваги: актуальність, дешевизна та глобальність доступу. Утім, у друкованих газет є також своя перевага – краща аналітика. На цьому факті наголошує німецький видавець Верне Д’інка.
Дійсно, читання великої аналітичної статті в неті проходить за принципом «назва – висновок». І якщо вірити австрійському фізику Маху (економія мислення) та українським окулістам, то ми чинимо цілком вірно, коли так «читаємо».
Ще одним тривожним дзвінком для традиційних щоденних газет є безкоштовна газета. ЇЇ розвиток може бути пов’язаний не лише з економічною складовою, а й з фінансуванням зацікавлених інвесторів.
Безкоштовні газети можуть жити за рахунок явного чи прихованого («джинси») комерційного чи політичного замовлення. Хоча, частіше за обидва рахунки. Вони займають нішу «незалежних» ЗМІ, що зрозуміло веде до збільшення ангажованості преси, оскільки «незалежні» не витримують конкуренції із ЗМІ, що мають політичний чи корпоративний фінансовий «підігрів».
Утім, це скоріше внутрівидова конкуренція, яка не робить жодних структурних змін. Як каже керівник «Metro» Пер Мікаел Йенсен: «Найбільшим викликом для газет, за які слід платити, є не безкоштовні видання. Найбільший виклик для них – вони самі».
У будь-якому випадку, сучасні традиційні газети стоять перед викликом, на який вони змушені або творчо відповісти, або перестати існувати.
Важко сказати, чи існує майбутнє в традиційних газет за сучасних швидкоплинних технічних змін. Утім, вони ж змогли вижити в часи, коли розвиток ТБ вважали могильщиком традиційних газет. Хто сказав, що вони цього не зможуть зробити і тепер?
Олександр Куриленко, для УП